10 грудня 2011 р. зустріч країн-учасниць Кіотського протоколу завершилася підписанням базової угоди під назвою «Дурбанська платформа».
Передбачалося, що результатом конференції в Дурбані стане підписання рамкової угоди, але в результаті сторони прийняли рішення продовжити дію Кіотського протоколу на другий період. Країни, які стали учасниками другого періоду Кіотського протоколу, повинні до 1 травня 2012 р. подати раніше заявлені плани по скороченню викидів як кількісні обмеження викидів або цілі щодо скорочення викидів. Загальною метою в рамках другого періоду є скорочення обсягів викиду парникових газів на 25-40%. Україна бере на себе зобов’язання скоротити свої викиди на 20% до 2020 року в порівнянні з 1990 роком, а до 2050 року – на 50%. На наступній кліматичній конференції в Катарі ці кількісні цілі щодо скорочення викидів будуть затверджені як зміни до Кіотського протоколу. Друга фаза буде діяти до кінця 2017 року, а новий кліматичний протокол повинен вступити в силу 1 січня 2020 р. Таким чином, країнам-учасницям потрібно буде ратифікувати його за три роки.
Учасники конференції також прийняли дорожню карту з підготовки нової універсальної міжнародної угоди.Тим часом Росія, Канада, Японія та Нова Зеландія відмовилися брати участь у другому періоді, коли починає діяти система штрафів за порушення затвердженого графіка скорочення викидів. США, які Кіотський протокол підписали, але не ратифікували, відповідно, не будуть брати участь у другому етапі.
Уряд Канади вже прийняв рішення про те, що Канада виходить з Кіотського протоколу, ставши першою країною, яка зробить це.
На частку діючих учасників договору – країн ЄС і низки інших держав – доводитися близько 16% світового обсягу викидів двоокису вуглецю.
У той час як для таких промислових держав як Китай та Індія чіткі обмеження обсягу викидів не встановлені.За матеріалами юридичної фірми ARZINGER
